Мисткині, музейниці, пластунки, бойової медикині

6 серпня 2025 року, виконуючи бойове завдання на фронті, загинула бойова медикиня Марина Гриценко. Разом із нею загинули двоє її побратимів.

Марина Гриценко належала до тих людей, для яких відповідальність була способом життя. Усе, за що вона бралася, робила максимально професійно — чи то музейна справа, чи діяльність у Пласті, чи порятунок поранених на передовій.

 Людина, яка берегла українську культуру

Музика, мистецтво та українська історія були невід’ємною частиною життя Марини. Із 2008 року вона працювала в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана — спочатку науковою співробітницею, а згодом старшою науковою співробітницею. Перед повномасштабним вторгненням обіймала посаду головної зберігачки фондів музею.

Під час оборони Чернігова Марина разом із донькою фактично переселилася до музею, щоб захистити його колекцію від можливого мародерства.

Колеги згадують, що саме вона стала одним із символів стійкості музею під час облоги.

 «Її характер та нестримний дух не дозволили їй скласти руки, її душа рвалася до боротьби. Ми пишаємося нею, десь розуміючи, що вона була сильніша за багатьох із нас. Музей втратив не лише працівника — музей втратив частину себе».

 Любов до мистецтва, яку вона передала доньці

Донька Марини Юлія згадує, що саме мама навчила її любити красу — у музиці, книжках, живописі.

 «Вона ще з малечку прививала мені любов до прекрасного — музика, картини, книги. У неї був чудовий смак у музиці. Кожну пісню, кожну мелодію, яку я їй показувала, вона вже давно мала на дисках удома. Кожну групу на її постерах я знала від “а” до “я”. А зранку, у мирний час, коли вона збиралася на роботу, вдома грав Radio ROKS, і кожну пісню звідти я чула в акомпанементі з її голосом — тихим, майже шепотом, аби мене не розбудити».

Пластування Марини

До чернігівського осередку Пласту Марина долучилася у 2021 році разом із донькою. Була підсестричкою новацького рою «Соколи», готувалася стати його виховницею, входила до проводу Чернігівського Пласту, брала участь у численних заходах осередку.

Влітку 2022 року працювала писаркою крайового табору «Експедиція» на Буковині — пластового табору для дітей, які постраждали від війни.

Старша пластунка Наталя Залінська пригадує, що вперше познайомилася з Мариною саме у художньому музеї.

«Мої перші думки були про те, що тутешні пластуни мають бути дуже ідейними і внутрішньо вмотивованими, якщо хочуть запалити духом українства тих, для яких патріотизм явно не на першому місці. І такою була Маринка — свідомою, ідейною і з глибоким внутрішнім стержнем патріотичних цінностей».

Разом вони проходили пластовий вишкіл, організовували заходи, Андріївські вечорниці, різдвяні коляди. Наталя згадує Марину як людину, яка щиро захоплювалася українськими традиціями й уміла запалювати цим інших.

 «Маринка взагалі була для мене людиною з іскринкою. Вона вперто вміла висловлювати свою думку і стійко стояти на своїх переконаннях».

Особливо пам’ятною стала їхня остання спільна мандрівка до Конотопа, коли Марина вже служила у війську. Попри коротку відпустку, вона приєдналася до пластунів, а в Батурині склала пластову присягу.

 «Гарно, що вона складала свою присягу саме в історичному музеї, адже вона так любила історію, мистецтво і все, що було з ними пов’язане».

 Шлях до війська

У лютому 2023 року Марина вступила до лав Збройних сил України. Спочатку служила у Територіальній обороні, а згодом перевелася до бойових медиків Третьої окремої штурмової бригади.

Її наречений і побратим із позивним «Дракон» згадує, що відповідальність Марини проявлялася в кожній дрібниці.

Вона особисто перевіряла аптечки всіх бійців перед виходами на позиції, навчала тактичної медицини так, що кожен військовий добре засвоював необхідні навички. Саме ці знання неодноразово рятували життя.

 «Всі бійці її підрозділу так і говорили: “Якщо Мері з нами — значить, ми всі виживемо”».

Працюючи бойовою медикинею на Луганщині, Марина врятувала десятки поранених. Не всіх вдалося повернути до життя, але багатьох вона врятувала від смерті або ампутації.

Попри постійні артилерійські обстріли, вона зберігала абсолютний спокій.

 «Її голос по рації заспокоював бійців, давав сили пережити важку ситуацію та допомагав пересилити себе й зробити бойову роботу, не зважаючи на втому та страх».

Побратими згадують її як людину, яка однаково уважно ставилася і до людей, і до техніки. Вона ретельно доглядала зброю, захоплювалася військовою технікою, особливо бронетранспортером М113, який лагідно називала «емочкою».

І навіть на війні Марина не втрачала людяності. Особливо любила котів і завжди носила із собою корм для безпритульних тварин.

Відзначення вкладу Марини та премії

Марина посмертно отримала одне з гран-прі премії Europa Nostra Awards – престижної нагороди у галузі культурної спадщини.

Журі оцінило професійну відданість Марини Гриценко у захисті колекції Художнього музею Галагана під час облоги Чернігова.

«Марина Гриценко продемонструвала виняткову відданість та професійну відповідальність у збереженні колекцій Художнього музею ім. Галагана під час облоги Чернігова. Діючи в умовах екстремального ризику та без доступу до базових ресурсів, вона захистила музейну колекцію, що має величезне українське та європейське значення. Її дії підкреслюють вразливість культурної пам’яті під час війни та є свідченням її надзвичайної мужності».

Премію отримувала донька Марини – Юлія.

У січні 2025 року за бойові заслуги перед Україною отримала із рук Президента України орден «За мужність», як медик 1-го штурмового батальйону бригади. За те, що «довела свою відданість і хоробрість, рятуючи побратимів на передовій».

У березні 2024 року вона отримала почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних сил України «За збереження життя» (№ 561) — нагороду, якою відзначають військових медиків та інших захисників за врятовані життя побратимів.

У травні 2025 року Марину нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Як бойова медикиня 1-го штурмового батальйону бригади вона була відзначена за відданість службі, особисту хоробрість і самовідданість під час порятунку побратимів на передовій.

Ти була, є і будеш для нас прикладом хоробрості і відданості Присязі.

Дякуємо тобі за все: за службу, за твої добрі справи, за натхенні читацькі клуби і світлі короткі здибанки під час навідувань з фронту.

Шару- Шарі! 💔